Розділ 8. Кава, круасани й перший контракт

Роман «Той, хто вміє мовчати»

Розділ 8. Кава, круасани й перший контракт

Епіграф:

«Щоб одного дня укладати великі контракти,

іноді достатньо спочатку правильно пригостити людину круасаном.

Бізнес взагалі значно частіше починається з людяності, ніж із бухгалтерії.»

Відчуй атмосферу   через  відео

Ранок у орендованій квартирі розпочався із запаху міцного чаю та того особливого жіночого шуму, який виникає тоді, коли людина одночасно збирається на роботу, шукає другу шкарпетку й намагається встигнути прожити життя до дев’ятої ранку.

Рая метушилася квартирою з медичною швидкістю.

Грюкала дверцятами шафи.

Шукала помаду.

І водночас намагалася нагодувати Алекса сніданком із тією самовідданістю, з якою фронтові санітарки витягають поранених з-під обстрілу.

Алекс сидів за столом і мовчки пив чай.

Після армії та всіх недавніх подій він почувався дивно.

Так почувається двигун після капітального ремонту — всередині все працює тихо, рівно й без колишнього металевого скреготу.

Коли за Раєю зачинилися двері й квартира занурилася в ранкову тишу, Алекс зрозумів головне:

Час починати життя.

Київ чекати не буде.

Великі міста взагалі мають неприємну звичку — вони байдужі до людських сумнівів.

Або ти швидко знаходиш у них своє місце під сонцем, або залишаєшся декоративним елементом пейзажу.

Алекс одягнув новий костюм і вийшов на вулицю.

Костюм сидів бездоганно.

Він додавав людині той необхідний відсоток зухвалості, без якого неможливо вести серйозні розмови ні про бізнес, ні про кохання.

Київ сяяв вітринами, шумів автомобілями й виглядав так, ніби терміново продавав комусь власне майбутнє.

Перші спроби знайти роботу не надихнули Алекса.

Супермаркети, до яких він заходив за старою товарознавчою звичкою, справляли гнітюче враження.

Менеджери бігали там із обличчями людей, які вже програли суперечку з життям.

Продавці переставляли банки з консервами з такою тугою, ніби брали участь у державному експерименті зі знищення людської гідності.

— Ні, — подумав Алекс. — Це не моє.

Після армії та розмов із дідом Жоржем розкладати кетчуп за акцією здавалося особливо безглуздим.

Йому хотілося системи.

Структури.

Справжньої справи.

Бажано такої, де є дерево, метал і можливість дивитися людям просто у вічі.

Трохи втомившись від пошуків, Алекс сів на лавку в сквері.

Поряд дві жінки в офісному одязі обговорювали бухгалтерські проблеми з тим трагічним виразом обличчя, який з’являється в людини при словах «квартальний звіт».

— І кавовий кіоск зачинений! — з розпачем сказала одна з них.

Алекс подивився на кіоск.

Потім — на жінок.

Потім знову — на кіоск.

За десять хвилин він повернувся з трьома стаканчиками кави та пакетом круасанів.

Жінки замовкли.

У Києві початку 2010-х безкоштовна кава від незнайомого чоловіка в гарному костюмі сприймалася майже як спроба державного перевороту.

— Ви так серйозно обговорюєте життя, що ризикуєте забути пообідати, — спокійно сказав Алекс, простягаючи пакет. — Це не флірт. Це повага до бухгалтерської праці.

Одна з жінок — сувора пані на ім’я Анжела — подивилася на нього з підозрою досвідченого аудитора.

Друга, Ліля, вже усміхалася.

— А ви хто такий? — запитала вона.

— Учора демобілізувався. Сьогодні шукаю роботу.

— І вирішили почати з годування бухгалтерії?

— Найбезпечніший спосіб увійти в довіру до системи, — серйозно відповів Алекс.

Анжела несподівано розсміялася.

Це був добрий знак.

Бухгалтери сміються рідко й виключно з поважних причин.

За пів години Алекс уже їхав із ними до офісу меблевої компанії.

Компанія містилася у скляній будівлі, яка щосили намагалася виглядати європейською.

Усередині пахло кавою, ламінованим ДСП і кар’єрними амбіціями середнього бізнесу.

Власник компанії, Іван Іванович, виявився людиною неспокійною.

Він постійно вистукував пальцями по столу й дивився на працівників так, ніби підозрював їх у таємному продажі меблів конкурентам.

Це був класичний підприємець епохи первісного накопичення офісних крісел.

— Отже, армія? — запитав він, уважно розглядаючи Алекса.

— Так точно.

— Товарознавець?

— Було таке.

— А що вмієш?

Алекс трохи подумав.

— Працювати. Руками й головою.

Іван Іванович хмикнув.

Відповідь йому сподобалася.

Бо більшість претендентів зазвичай починають із розповідей про свої унікальні лідерські якості, а закінчують проханням підвищити зарплату авансом.

— Менеджерів у мене вистачає, — сказав Іван Іванович. — А от людей, які розуміють, як меблі влаштовані зсередини, майже немає.

Він нахилився вперед.

— Підеш складальником. На місяць. Збиратимеш шафи, столи й чужі сімейні конфлікти. Якщо не втечеш і не занапастиш фурнітуру — переведу вище.

— Домовилися, — спокійно відповів Алекс.

Він уже зрозумів важливу річ.

Щоб одного дня продавати дорогі кабінети серйозним людям, потрібно спочатку навчитися правильно закручувати петлі.

Великі гроші взагалі люблять людей, які розуміють устрій речей ізсередини.

Увечері Алекс повернувся додому.

Рая зустріла його на кухні з рушником у руках і виразом тривожного очікування.

— Ну що?

— Знайшов роботу.

— За один день?!

— Київ просто не встиг сховатися.

Він розповів їй про меблеву компанію, Івана Івановича та майбутню роботу.

Рая слухала мовчки.

Потім підійшла ближче й уважно подивилася йому в очі.

— Ти дивна людина, Лешо, — тихо сказала вона. — Ти приїжджаєш до міста без зв’язків, без грошей, без знайомств… і за один день знаходиш собі шлях.

Алекс обійняв її.

Усередині нього нарешті остаточно заспокоїлася та армійська пружина, яка всі останні роки не давала нормально дихати.

— Це ти зібрала мене наново, Раю, — сказав він. — Тепер можна будувати далі.

За вікном шумів Київ.

Місто жило своїм звичним життям — продавало, купувало, обманювало, закохувалося й мріяло швидко розбагатіти.

А в маленькій орендованій квартирі на околиці починалася історія людини, яка одного дня збиралася продавати не просто меблі.

Вона збиралася продавати людям відчуття власної значущості.

Слово від автора:

Епіграф до цієї глави нагадує нам просту істину: бізнес роблять люди. І починається він із  людяності, атмосфери довіри та комфорту здійснення замовлення.

Ми завжди на зв’язку, і завжди допомагаємо своїм замовникам у складних ситуаціях.

Ми знаємо свій продукт зсередини. І саме тому гарантуємо якість, за яку не соромно дивитися людям просто у вічі.

Доброта рятує світ, а ми ваш комфорт: https://obstanovka.com.ua/

Читати далі

Головна сторінка - - - -Попередня сторінка - - - - Наступна сторінка