Розділ 16. Таємний союзник і сонячний відблиск

Роман «Той, хто вміє мовчати»

Розділ 16. Таємний союзник і сонячний відблиск

Епіграф:

«Службові інтриги рідко гинуть від нестачі підступності.

Набагато частіше їх несподівано губить чийсь звичайний людський вчинок,

якого змовники аж ніяк не передбачили».

Відчуй атмосферу   через  відео

Офіс фірми Івана Івановича остаточно перетворився на установу з підвищеним вмістом прихованої отрути. Тут уже не можна було просто сказати людині «добрий ранок», не ризикуючи через дві години виявити себе в центрі службового розслідування.

Ігор розгорнув свою діяльність із розмахом провінційного кардинала.

Він усміхався. Він потискав руки. Він навіть одного разу запропонував Алексу печиво.

Це був тривожний симптом.

Досвідчені люди знають: якщо конкурент раптом починає виявляти доброзичливість — значить, або він захворів, або вже написав на вас доповідну.

Алекс відчував небезпеку, але тримався спокійно. Після армії та Затишшя офісні інтриги здавалися йому чимось середнім між поганим театром і сільськими зборами з приводу зниклої кози.

Однак він не врахував однієї обставини.

У будь-якій установі існують люди, які знають усе.

Зазвичай це бухгалтерія, прибиральниці та жінки з втомленим поглядом.

Ліля Сидорук належала одразу до двох категорій.

Вона працювала менеджеркою з м’яких меблів і мала рідкісний дар — уміння мовчки слухати.

Для офісу це було страшніше за диктофон.

Ліля помітила Алекса ще того дня, коли він приніс каву й круасани двом змученим працівницям бухгалтерії. У світі, де чоловіки зазвичай дарували жінкам проблеми, такий вчинок виглядав майже революцією.

Ліля була жінкою досвідченою. За плечима в неї були розлучення, іпотека, п’ятирічна донька Катя і повна відсутність ілюзій щодо чоловічої половини людства.

Тому на Алекса вона дивилася уважно.

Особливо після того, як побачила, як Ігор почав акуратно розставляти навколо нього службові капкани.

У п’ятницю ввечері, коли офіс спорожнів і тільки принтер продовжував видавати передсмертні стогони, Алекс вийшов на ґанок.

Ліля підійшла тихо.

— Гарно стоїш, Романовський, — сказала вона. — Тільки Ігор уже підпилює ніжки у твого п’єдесталу.

Алекс обернувся.

— Це як розуміти?

— Не тут. У стін цього будинку чудовий слух і огидний характер. Якщо хочеш дізнатися, який сюрприз тобі готують, приходь завтра до парку Шевченка. О дванадцятій. Я буду біля фонтану. З донькою.

І пішла.

Так і йдуть люди, які знають більше за інших.

Суботній парк був переповнений осіннім сонцем, дітьми та громадянами, які ліниво поїдали морозиво з виразом державної гідності.

Ліля виявилася зовсім іншою.

Без офісного піджака вона виглядала не менеджеркою з продажу диванів, а жінкою, у якої колись були мрії.

Поруч стрибала маленька Катя — істота з бантиками, допитливістю й абсолютною відсутністю поваги до сили тяжіння.

Поки Ліля обережно розповідала про те, що Ігор готує звинувачення у «відкаті» за замовленням Васнецова, Катя раптом заплуталася у шнурівках і зупинилася посеред доріжки з виглядом людини, яку зрадила сама доля.

— Все, мамо… — трагічно повідомила вона. — Вони зламалися.

Алекс присів перед дівчинкою.

— Спокійно, боєць, — сказав він із тією серйозністю, з якою зазвичай командують понтонними переправами. — Зараз проведемо рятувальну операцію.

Він швидко зав’язав шнурівки, а потім помітив у дівчинки в руках зламану гілочку.

За дві хвилини гілочка перетворилася на дерев’яного зайця.

Заєць був трохи кривуватий.

Але щасливий.

Катя ахнула й негайно притиснула його до грудей так, наче це був щонайменше державний подарунок.

Ліля замовкла.

У цей момент вона вперше побачила в Алексі не просто красивого кар’єриста з гарною поставою.

Вона побачила чоловіка, який уміє бути надійним без глядачів.

Це справляє на жінок руйнівне враження.

— Дякую, Алекс, — тихо сказала вона, коли Катя побігла до фонтану. — Ігор хоче довести Івану Івановичу, що ти порушив процедуру оформлення договору з Васнецовим. Будь обережний.

Алекс кивнув.

Усередині нього вже ввімкнувся той холодний механізм, який дід Жорж називав «не шуміти завчасно».

У понеділок з самого ранку він тричі перевірив усі документи, виправив навіть коми, а на планерці поводився з Ігорем підкреслено дружелюбно.

— Ігорю, — спокійно запитав він, — а як би ти вчинив із цим пунктом постачання?

Ігор внутрішньо розквітнув.

Людина, упевнена у власній хитрості, завжди розслабляється, коли її починають вважати розумною.

Це була стара людська помилка.

Дуже зручна для спостереження.

Алекс же зрозумів інше.

У великому місті союзники з’являються не тоді, коли ти сильний.

А тоді, коли хтось випадково помічає, що ти залишився людиною

Слово від автора:

Офіс фірми з «підвищеним вмістом прихованої отрути» — це реальність, із якою щодня стикаються тисячі людей у великих містах.

Ми будуємо кар'єру, захищаємо свої проекти і витрачаємо колосальну кількість енергії.

Зовнішній світ щодня випробовує нас інтригами, стресами та напругою.

Саме тому вдома нам так потрібна атмосфера, яка не вимагає тримати «пряму спину» та сталевий характер.

Ваш дім має бути місцем, де не потрібно грати ролі, остерігатися чужих поглядів чи будувати захист.

Продуманий інтер'єр, ергономічні меблі та гармонійне світло створюють той самий простір, де ви скидаєте ділову броню й стаєте собою.

Команда Обстановка проектує та виготовляє меблі, що створюють у вашій оселі атмосферу абсолютної довіри та комфорту.

 Створіть з нашою допомогою свій дім, який захищає ваш спокій: https://obstanovka.com.ua/

Читати далі

Головна сторінка - - - -Попередня сторінка - - - - Наступна сторінка