Розділ 17. Баланс на межі

Роман «Той, хто вміє мовчати»

Розділ 17. Баланс на межі

Епіграф:

«Життя постійно ставить людину перед вибором.

Молоді обирають серцем, досвідчені — головою.

І лише бухгалтерія вимагає,

щоб усе це було підтверджено у двох примірниках».

Відчуй атмосферу   через  відео

Суботній парк Шевченка залишив у Алекса дивний післясмак.

З одного боку, йому повідомили, що Ігор готує під нього службову міну з бухгалтерським ухилом. З іншого — маленька Катя понесла додому дерев’яного зайця, а Ліля подивилася на нього тим самим поглядом, після якого чоловіки зазвичай починають робити вчинки середнього ступеня дурості.

Київ узагалі був містом небезпечним.

Тут неприємності рідко приходили поодинці.

Алекс ішов додому й розмірковував.

Раніше все було простіше. В армії ворог хоча б носив форму й іноді кричав. У меблевому бізнесі противник міг пригощати тебе печивом і водночас готувати фінансове удушення.

До того ж Ліля виявилася людиною тривожно розуміючою.

Вона не ставила зайвих запитань, не захоплювалася його костюмом і не вимовляла фраз на кшталт: «Ах, який ви незвичайний чоловік». Вона просто дивилася так, ніби давно вже все зрозуміла самостійно.

Це було значно небезпечніше.

Перед очима Алекса стояла сцена біля фонтану: Катя зі своїм дерев’яним зайцем і Ліля, несподівано тепла, майже домашня.

І саме в цей момент він підійшов до будинку.

У вікні горіло світло.

Там була Рая.

Тиха.

Вірна.

Справжня.

Та сама жінка, яка зустрічала його після армії, годувала, слухала й ніколи не влаштовувала допитів із пристрастю.

Алекс зупинився біля під’їзду з виглядом людини, якій раптом запропонували вибрати між совістю та цікавістю.

Це був неприємний вибір.

«Цікаво, — думав він, піднімаючись сходами, — чому чоловік починає почуватися винним ще до того, як устиг зробити дурницю?»

Відповіді не було.

Зате була Рая.

Вона зустріла його запахом вечері й тим особливим домашнім спокоєм, який у Києві траплявся рідше, ніж чесні тендери.

На столі стояли свічки.

Це був тривожний симптом номер два.

Жінка запалює свічки не тоді, коли все добре.

А тоді, коли інтуїтивно відчуває появу конкуренції, навіть якщо конкуренція поки що існує лише в чоловічій голові.

— Ти втомився? — тихо запитала Рая.

— Трохи.

— Щось сталося?

— Звичайна офісна війна.

Він сів за стіл.

Рая поклала йому їжу й уважно подивилася. Жінки взагалі мають дивовижний дар помічати те, чого чоловіки ще самі не зрозуміли.

Алекс раптом відчув потребу терміново зробити щось благородне.

Наприклад, подарувати подарунок.

Він дістав тонкий браслет.

Рая усміхнулася, але якось обережно.

— Гарний…

Потім торкнулася його руки.

— Ти сьогодні не тут, Льошо.

Ось цього чоловіки зазвичай і бояться.

Не скандалу.

Не сліз.

А спокійного жіночого спостереження.

Алекс відчув, як усередині нього починає неприємно поскрипувати моральний механізм.

З одного боку була Ліля — союзниця, розумна жінка, з якою можна говорити напівнатяками й не пояснювати очевидного.

З іншого — Рая. Його тил. Його дім. Людина, яка любила його ще до того, як він навчився носити дорогі костюми й дивитися на клієнтів важким поглядом переможця.

А десь між ними перебував сам Алекс — людина, яка намагалася одночасно будувати кар’єру, репутацію та особисте щастя на обмеженій житловій площі власної совісті.

У понеділок, перед обідом, він вирішив діяти стратегічно.

Поки Ігор натравлював бухгалтерію на його звіти, Алекс сам зайшов до Анжели.

Анжела була бухгалтеркою.

А бухгалтери, як відомо, поділяються на два типи: небезпечні та дуже небезпечні.

— Анжело, — м’яко сказав Алекс, — розумію, як вам складно з нашими документами. Я підготував усе заздалегідь.

Він поклав на стіл ідеально оформлений звіт і коробку цукерок.

Саме тих цукерок, які Анжела любила.

Це був точний удар.

Бухгалтерія не вміє чинити опір двом речам: порядку в документах і увазі до своїх гастрономічних уподобань.

Анжела розгубилася.

Ігор зазвичай приносив лише проблеми.

Алекс приніс цукерки.

Різниця була стратегічною.

До вечора Алекс зрозумів важливу річ: в офісних війнах перемагає не той, хто голосніше кричить.

Перемагає той, хто раніше за інших починає вітатися з бухгалтерією.

Слово від автора:

Зовнішній світ щодня ставить нас перед складним вибором, випробовує спокусою, виснажує офісними війнами та вимагає бути сильними.

Але справжньою опорою для кожної людини завжди залишається дім — місце, де запалюють свічки, де панує спокій і де можна нарешті бути собою без жодної «збройної» маски.

Дім — це ваш головний тил.

Наша місія на obstanovka.com.ua — облаштовувати цей простір так, щоб у ньому хотілося забути про всі зовнішні шторми.

Створіть свій надійний тил та простір затишку з допомогою:  https://obstanovka.com.ua/

Читати далі

Головна сторінка - - - -Попередня сторінка - - - - Наступна сторінка